Як жаль мені, що свою ласку Тобі не можу дарувати,
Як жаль, що тільки в своїх снах Тебе запрошую до хати,
Як жаль, що лИше увісні Тебе так ніжно пригортаю,
Як жаль, що стежечки-путі до Твого серденька не знаю.
Як жаль, що ніжності рядки cвої складаю на папері,
Як жаль, що храму почуттів ми не відкрили навіть двері,
Як жаль, що серця мого жар Тебе не може зігрівати,
Як жаль, що вірності слова Тобі не можу розказати.
Як жаль, що трави польові нас не дурманили медами,
Як жаль, що в літні вечори ми не гуляли вдвох садами,
Як жаль, що разом, на зорі, ми не збивали теплі роси
Як жаль, що квітку чарівну я не вплітав у Твої коси.
Як жаль, що доля не дала нам розпізнати мить бажання,
Як жаль, що будь- які слова приносять нам лише страждання,
Як жаль, що рОки, як птахи, ключами відлітають вдаль,
Та Жити хочеться, повір! О Боже праведний, як жаль.
(Тож хай пропаде вся печаль…
знімЕмо з себе пектораль…
із мрій наповнений грааль
відвідаєм сповна… вуаль....
От знову падаєм в спіраль,
Щоб не нарватись на шкандаль
Ми повертаємось на баль
Де править усіма мораль…. )
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391642
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 11.01.2013
автор: Степ