Услід шепочуть їй:"Одна ще досі?.."
Вона ж, не дослухаючись, іде.
Роками вже не літо, ще не осінь,
Волосся, наче сонечко, руде.
Ще сивина не зачепила коси,
І зморшки не торкнулися лиця,
Струнка і симпатична вона досить...
Чому сама, не знаю, пані ця?
Так легко їй оголосили вирок,
І прирекли на самоту довічну,
Їх погляди розпеченим пунктиром
Вражають душу (страшно, але... звично).
А десь він, мабуть, теж іде неспішно,
У пустку поспішати нема сенсу.
Лиш мати мрії заповітні тішить,
Що син знайде таки свою принцесу.
2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391650
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.01.2013
автор: Патара