Найстрашніша ноша - ноша непробаченого, образ і скарг, несказаного і вибитого з моменту, не розказаного близьким і рідним. Це коли боїшся вихідних у колі рідної сім*ї. І навіть, коли все кльово...Ці борги потім вивалюються з тебе в моменти щастя і ти сам себе корчиш.
І питання, як цього позбутися, має відповідь: не набувати нових. А пам*ять стре. Допоки ця потороча вся сама не вернеться у розмові зі старими друзями.
Глибоко лежить, глибоко хоронь. Давити прищі можна тільки вдома при закритих дверях. Самому.
***
Мистецтво повинно бути монстром.
Кажуть от, тре гроші, тре приміщення, капітал і блати. Звісно, треба. Але дещо, що підламує під себе всі ці плюсіки... З тріском, з хрумом, з задоволенням...
Монстризм. Бридотне. Недобре, але не зле. Самовивільнена воля до влади над чимось. Так-так, про се давним давно казав Ніцше. Злопам*ятність у тандемі з інстинктом самозбереження роблять людей сильнішими. І тому, якщо ви хочете зробити проект, добре собі уявіть, кого ви розмажете по підлозі. Ми ж погані люди. Нас таке заводить.
Мистецтво повинно бути монстром. І наразі воно насильством над мозком змушує себе поважати. Що ж, егрегори теж у війні епох.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391815
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2013
автор: Хельга Ластівка