Немов в дитинство повернусь сюди,
Де на даху милуються лелеки
Нап’юсь з колодязя солодкої води,
Полинуть думи в спогади далекі.
На цій землі жила моя рідня.
Пісень співала тут матуся люба.
А ми малими, бігали щодня
В безмежне поле, до старого дуба.
Під ним відпочивали чумаки,
- Столітній дід розповідав малечі.
А поряд шлях лежав - через віки,
Яким і я знайшов себе, до речі.
Мінялися події та життя,
Хрести палили, нищили ікони
І на кінець прийшло те майбуття,
Коли розумні пишуться закони.
Та сум чомусь, мене не залишав,
Десь шлях сірів у просторах безмежних.
І серце нило, плакала душа
За двадцять років, наших незалежних.
Не зрозуміти нам законів тих,
Хоч і розумних, та не зовсім гідних,
Коли на сто заможних та «крутих»
Десятки тисяч немічних та бідних.
СІКалін.
http://vk.com/video32851201_170964008
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392130
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2013
автор: Сідий