Своє життя я розпочав із гусіні ―
Слизької й волохатої тварюки.
Люди бризгливо оминали мене,
Неначе я міг з’їсти їх чи покусати,
Ласкавих слів ніхто не дарував,
Лиш було чути: «фу», «яка бридота»,
«Заберіть від мене якнайдалі це!»,
Аж поки час змінитися мій не настав:
Замурувався в коконі від всього світу,
Осмисливши себе, забув про зовнішню красу,
А потім враз метеликом взлетів у небо ―
Витончено, прекрасно і невловимо.
Зачаровані погляди тягнулись звідусіль,
Всі прагнули впіймати і приласкати,
Забувши якою жахливою істотою я був.
Але не так-то просто тепер мене вловити
Душа і тіло стали вільні від людських думок
І в клітку рук чужих їх вже не загнати .
І лиш тому готовий сісти я на руки,
Хто, дивлячись на мене, як на гусінь –
Розгледіти всередині метелика зумів!
́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392158
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.01.2013
автор: Ольга Ліва