Одне й те саме.
Одне й те саме…
І кожен день - неначе камінь.
Немає моря, чи не маю,
та він неточений й твердий.
Я за водою, поміж хмари…
Важкий вологий кисень стане
моїм покоєм і стражданням.
І я понівечена тим.
Настане день, і я згадаю:
останні миті не вмирають.
Занадто глибоко сідають
і перетворюються в дим.
А він засмоктується в долю,
прокручує старе, до болю…
отак, що аж кидаєш зброю
і геть тікаєш ти!
Аби знайти!
Аби дізнатися куди
поведуть ті світи…
Я лиш візьму з собою попіл
в який перетворився спокій,
та не закінчу сповідь, доки
його не заберуть вітри.
Існую так собі. Нівроку.
А як існуєш ти?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392521
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2013
автор: Мар`я Чумак