Світ накрився густим, сніжно-білим туманом,
Це омана реальності,один крок над розломом.
Всесвіт впав на коліна на розбитому склі
Перед ворітьми, що закрились назавжди в пітьмі.
На великий замок, кований в лаві й вогні блискавиць
Закували ворота. Рай закритий для всіх, а для нас лиш в’язниця.
І весь люд, блідий білолиций, потягли ці гидотні створіння
Вириваючи плоть на ходу, кидаючи плоть на гаряче каміння.
В темноті було видно лиш погляди монстрів,
Що пекли душу так, як мільйони кострів…
Один крок над розколом вже ступили усі,
В казани вже вкидають людей, світ в розрусі.
Де-не-де чути стогони тіл, розшматованих навпіл,
Де-не-де черепи обгорілі, де-не-де просто попіл…
Кінця світу не буде, він настав вже давно.
Просто тіло живе, а душа опустилась на дно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392838
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.01.2013
автор: Alex Fur