***
Осипано надії кришталеві
У по́січ листопадної пори...
Кричала я своєму журавлеві:
Мене ув ірій теплий забери!
Де сонце не мізериться під вечір,
Де зорі як не в небі, то в душі,
І шаль зо світла трепетно на плечі
Щораз ляга, коли дійдеш межі.
Та не почув... І в далечі зміліли
Жадані крила, наче сивий дим.
На аркуші юдольні заметілі
Штрихує доля олівцем простим.
А я дивлюсь на лінії безтонні,
Немовби колір багну віднайти...
З чужинної холодної безодні
Пожухлий день запалює листи
І ті золою стеляться на руни,
Де в листопади вкутана печаль.
Дрижать у серці безнадійні струни
Так, ніби розбивається кришталь...
(16.11.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392884
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2013
автор: Леся Геник