Ми ішли вздовж дороги не бачивши сонця,
Мабуть тоді неважливо було, погляд у вічність…
І життя у долонці.
Світить яскраво до дому твого.
Сиплються зорі на простір - нетлінно.
Щирі, близькі, незнайомі, малі…
Згасли і впали у тому сезоні.
Тихо, задумано, мов вартові.
Холодно знов і густа далечінь,
Вже не торкається синього моря,
Клич тої чайки…
Відлуння тих гір.
Все за межею твого океану.
Все це залишено у почуттів.
І в ледве - ледве рожевих оманах.
Мабуть тоді неважливо було, погляд у вічність…
Як загнана лама...
Вже не потрібно тієї вистави.
Більше не треба і дому твого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392968
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2013
автор: Линска