Одягаєш усмішку, як штучну щелепу,
Коли щось тебе рве на дрібненькі частини.
Серед цього сухого людського степу,
Тобі нікому навіть очищати цитрини.
Тихо-тихо, і чути, як шкребуть циферблати
Гострі стрілки, що проколюють час.
Як і все в цьому світі, потребує оплати
Тонкошкірих ілюзій білий атлас.
Біль спочатку кусає шоколадне волосся,
Доки очі та руки ще солодко сплять.
Бо про допомогу ж ніколи не просять,
Про неї найчастіше мовчать.
Фото by Julia Voloska
http://vk.com/public44763458
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393760
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2013
автор: Юля Фінковська