Перший поверх. Кімната. Стою.
Чашка кави. У грудях щось бється.
Я самотність прогнати бажаю свою,
та чомусь мені це не вдається.
Намагаюсь дібрати потрібні слова,
намагаюсь писати картини,
але кругом чомусь йде моя голова,
мене білі задавлюють стіни...
Я так хочу кричати... О, ні, не радію,
я, насправді, й не вмію радіти.
Хочу крикнуть від суму, але не посмію -
трохи вище заснули вже діти.
Я так хочу всю землю, чомусь, розірвати,
і, чомусь, захотілось так змін...
Хочу плакать, але я не вмію ридати,
я сумую у тьмі сірих стін....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394139
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.01.2013
автор: Дід Михалич