Тулився січень дощиком до ніг,
А я на ньому в небо піднялася.
Колись,та майже двісті тисяч літ
Ходила по зірках і обпеклася.
А потім перестрибувала я,
Зі мною дощ у небо піднімався.
Я Ангелом літала,я могла,
А дощ до мене січнем притулявся.
Це я зробила в січні сніг дощем,
Коли по зорях з ним вночі гуляла.
Бо дощ мені був другом і плащем,
А я ще щастя всім із зір кидала.
Я по долонях неба завжди йшла,
Коли хиталась зірка-прив'язала.
Я щастя усім людям там знайшла,
І зіркою у душу ім жбурляла.
А потім наплела у небі сніг,
І пудрою цукровою спустила.
Тулився січень дощиком до ніг
Мені одній,бо я той дощ любила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394155
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.01.2013
автор: Відочка Вансель