Повік забутий й невідомий
Цей острів в кризі віковій.
Тут час один лишень – зимовий,
Це пам’ять проклятій душі.
Вона жила й не знала страху,
Що дух життя їй готував.
І все ж тепер зазнала краху,
Що душу й серце їй скував.
Ввійшла у серце сила болю,
Що ти любов’ю називав,
Не знайдеш проти неї зброю
Бо це чуття ніхто ще не вбивав…
І так умерши, зникнувши, пропавши
Ти серце кригою повік скував
І кайдани важкі убравши
Повік в Антарктиці пропав.
3.12.2009р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394389
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2013
автор: Володимир Біленький