Дощило в кронах, - плакали берези.
У хмарі промінь щиро сумував.
Тужила гірко жінка на могилі,
Маленький син позад її стояв.
Чим янголятко в Бога завинило,
Маленьке диво, хто його прокляв?
Що з Батьком він не розуміє.
Де тато, хто його відняв…
В пориві сну в обіймах ейфорії,
Ілюзію чужу на рідне проміняв.
Тож за подвійну дозу трамадолу
Удав пітьми в той світ його забрав.
Не скаже зараз це ніхто дитині.
І Тато, десь з -за берега уяв.
Лежить у квітах красень в домовині
Руками свічку холодом обняв.
Листок зелений впав у домовину,
Диявол тихо з дерева зірвав...
Ну що йому за сина за дружину,
Чергову душу в пекло спакував.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394509
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 22.01.2013
автор: Дід Миколай