надчутливість твоїх очей до світла
болить квітами на кінчиках
пальців,
ферменти спокою
його синців у тебе на віршах
гоїтимуться довго -
там розмова несказана
і суцільні рецидиви у коконі,
а я, певно, якийсь прокажений
бо збираю твої агрегати в посудину,
розплавлюю до міді
і сподіваюсь на твоє одужання,
хоча
всередині тебе рояться чужі терміти
і чужі крила,
ти подібна кішці,
проживаючи 9 життів,
кажеш, що досі не жила.
я вперто заправляю ліжко,
готую каву
і ділю тебе з тими триклятими віршами.
час від часу вдається
витирати помаду
на калькованім відчаї,
іноді обважнілі вії падають на долоні -
вони ж надбілі,
ними говорять до Бога.
шкода твоїх пальців і квітів, що виболюєш,
дубіють на півдорозі
від
червоного холоду.
може, колись я тебе врятую...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394702
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2013
автор: Нова Планета