Так палко і не покохав,
це були лиш моменти.
Я нікому, болю незавдав
не ішов під аплодисменти.
Любов народжує лиш зраду!
Хмарини сонечко закрили...
Чуєш!... На коліна я не впаду!
хоч почуття немов усе убили...
Емоціям не дався
хоч сильно і боліло...
Рук не опускав, я не здавався,
шипам недав пронизить тіло.
Самотній вечір. Лиш зорі.
Холодний вітер розвіює дим,
десь кораблі розійшлися у морі
сльози лють одне за одним.
Розлука додала більше ще сили
мою душу їй не зламати
кудиб не йшов, рівно чи криво,
коханню мене не здолати.
Тепер не вірится в любов,
все вже так дістало!
Але продовжую закохватись знов.
Коханння йшло й мене необминало.
Але чи на довго? Запитаю.
проте лиш час покаже
я із думками цими засинаю
можливо. Ниточку надії доля звяже...
04.06.2009р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394741
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2013
автор: Ель Демір