«Чи є ім’я у цієї темряви? Ця жорстокість, ця ненависть, як вона знайшла нас? Чи то вона прокралась в наше життя, чи ми самі знайшли та прийняли її? Що з нами сталося? Ми проводжаємо наших дітей у світ, як на війну, сподіваючись на їх повернення, та знаючи, що дехто загине дорогою. Коли ми втратили шлях? Нас обійняли тіні, нас поглинула темрява. Чи є ім’я в цієй темряви?Може..це твоє ім’я?»
Що з нами сталося? Ми спокійно слухаємо звичні новини про смерть та голод, а тоді позіхаємо й ідемо на кухню. Чого б такого з’їсти, щоб схуднути? – думаєш ти, доки тисячі дітей в кожній країні світу гинуть від голоду. І ні, їм не потрібні твої жалощі, не напружуйся. Можеш далі не слухати, ти ж це й без мене Чудово знаєш. Тож не напружуйся, іди ковтни чогось іще там.
Кожну годину, кожну хвилину хтось гине. Навіть зараз, коли я це кажу. І зараз, коли ти це слухаєш. Просто зараз десятки тисяч дітей по всьому світу… а може й десь поряд із тобою…підіймають мокрі очі на небо і не розуміють, чому воне таке гарне, синє, чисте… і питаються, коли ж вони вже туди попадуть, і чи буде там краще. І кожен день для тих малих людей з великими очима – то боротьба. То війна. А нащо? Нащо, коли це багно вже нікому не розгрести.
«Нас обійняли тіні, нас поглинула темрява.» Світ поглинула темрява..
А той чоловік, он там, біля дороги, той, що лежить там, покинутий, брудний, від якого смердить безнадією. Як ти знаєш, що він ще живий? Чому не допоможеш підійнятися? Боїшся забруднитись, Робін Гуд? Та нічого, якось сам підійметься. Або не підійметься. То й що? Адже кожну мить хтось десь гине. Одним більше-одним менше. Та яка, в дідька, різниця, чи не так? Так, то ж не ти! А тобі обов’язково допоможуть..ну звичайно. Можеш починати вірити в це.
Та й врешті, що ти можеш? Нічого. Ти не здатний ні на що вже, ти навіть гірший, ніж вони, бо ти не робиш взагалі нічого. Я не кажу тобі вдягати тріко й бігти рятувати світ.
Просто зроби вже щось зі свойм життям. Живи так, щоб потім не шкодував, щo чогось не сказав, щось не зробив. Адже це зробить хтось за тебе.
А ти лежатимеш на дивані, біля телика, і слухатимеш тупі шоу, тримаючи на пузі пляшку пива. І казатимеш собі, що це саме те, чого ти хотів. Те, до чого прямував. Ну майже. От зараз ще Трошки полежиш, і пійдеш здіснювати мрію. От зараз…ще ковточок пива, і пійдеш.
«Чи є ім’я в цієй темряви?Може..це твоє ім’я?»
А яка, в біса, різниця? Це лише cлова…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394745
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2013
автор: gemini