Вона така,що Ангел закохався,
Коли спустився він на землю взимку.
До дівчини рукою він торкався,
І прикрашав із нею він ялинку.
Вона його побачила,спитала,
Як він зайшов і ім"я її знає.
Вона його собою чарувала,
А він земне щось з нею відчуває.
Так і ходив за нею щогодини,
Щоби лиш голос хоч її почути.
Безсмертність би віддав за ті хвилини,
Щоб смерним стати і любов відчути.
Як заздрив тому,хто її цілує,
З ким вона може завжди говорити.
Хто навіть голос рідний її чує,
Хто може поруч з нею просто жити.
Він би безсмертність проміняв на смертність,
Щоб лиш відчути запах її тіла.
Щоб закохатись Ангелу хоч вперше,
І щоб вона йому лиш шепотіла.
Він заздрив смертним,хто її кохає,
Хто може лиш торкатися до тіла.
Одне лиш Ангел зовсім ще не знає:
Самотня зовсім,а сказать не сміла.
Він би віддав безсмерність за цілунок,
Він так за нею кожен день сумує.
Щоб взяти в долі ось такий дарунок.
Ангел цього ніколи не відчує.
А вона все йому розповідала,
Який у кави смак,який в черешні.
Вона навіть за нього відчувала,
І рада так була йому безмежно.
А у житті самотність обнімала,
Лиш Ангел прилітав,що його бачить.
Що заздрив смертним,а вона не знала,
Скільки вона для нього в житті значить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394834
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2013
автор: Відочка Вансель