Зненавиділа сон, не хочу спати,
Бо бачу образ твій, лице...
А вранці і ввесь день ридати,
І знати - не реальність це.
І бути завжди - спогадом, моментом,
Тим, чого насправді вже нема...
Ти ж будеш моїм абсентом,
Коли захочу пива чи вина.
Повертатись у минуле це безглуздо.
Треба жити тим, що є тепер,
Тому беру рюкзак і нові чузи
Я доведу, що відстань - не бар"єр.
Якщо важливе те, що зараз тільки...
А в цей момент тобою я дишу,
Мабуть, мотузку треба зняти з гілки
Що на ній безпомічно вишу.
Не труп, а молоде і жваве тіло,
Що прагне гострих незабутніх відчуттів
До тебе ніби янгол прилетіло
Але... ти, мабуть, іншого хотів...
І я не знаю, що таке зі мною?
Чому усе, завжди роблю не так?
І хто сказав, що це надмір любові,
Віддати те, що не вернеш ніяк?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394970
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2013
автор: ЕТ