Та усмішка, очі, постава,
Ім’я – таке ніжне й чуже.
На серці печатку поставив,
І тихо шепнув: «це мине».
Той крик, що як лезо рве душу,
Той сміх, що виходить наверх.
У голосі, в усмішці, в русі
Залишилась частка тебе.
Назавжди, на час, на годину,
Той погляд, що в душу запав,
В самотню вестиме пустиню…
Прошу тебе: зникни, позбав…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395074
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2013
автор: Романтичний егоїст