О Боже милостивий, всі грішні ми,
Захисти невірних, й прости нам ці гріхи.
Ми живемо у цім похмурім світі,
В жорстокому й холодному мов лід,
Та ми ж самі створили цей грішний світ.
Самі живемо жадібно і ласо,
І смерті боїмось, тікаєм мов щурі
Й начхати нам чиє їмо ми м'ясо ,
Головне щоб ми були живі.
І не важливо люду те, що далі буде,
І не важливо, що було колись,
Їх не цікавить ближнього майбутнє,
Лиш хотять, щоб їхні справи всі збулись.
Ми всі жорстокі й самовпевнені істоти,
Котрі абстрактно дивляться на світ,
Яким начхать на рідного бідноти,
Цей люд сліпий, мов той підземний кріт.
Якщо таке життя ти дав народу, Боже,
Таке сліпе, байдуже апатичне,
То жить сліпцем народові негоже,
Таке життя для кожного критичне,
Лиш один нюанс для чого треба жити,
Для чого треба берегтись,
Любов, любов по світу треба лити,
От тоді, може, колись
Наш світ розквітне мов букет троянд,
Запахне свіжістю, мов килим із травиці,
І ми почнемо жати той бур’ян,
Який давно поріс у душах – мандрівницях.
А зараз ми зовсім не живем,
Ми лиш існуєм, засмічуєм планету,
А вітер розвіває це сміття
І колихає ним по світу.
Ми маєм рідних, друзів і коханих,
Та не вміємо по справжньому любить,
І за це, Бог нам життя губить.
Жила людина радісна, щаслива,
Їй щиро посміхалося життя,
Вона успішно працювала, вона любила,
І от, людини вже нема.
Хіба ж це справедливість, милосердя?
Не кожен заслуговує на це,
О Господи, життя таке різке.
Буває вийдиш високо на гору,
Подивишся униз… А там життя???
Чи є життя на тому світі?
Ніхто тобі не скаже, і з цієї миті
Ти починаєш думать лиш про це,
І починаєш розуміти, яке життя гидке.
Як важко жити у цім грішнім світі,
Як важко зберегти своє єство,
І важко жити та терпіти,
Й не знати чи є ще де добро.
Ідеш по вулиці, спокійною ходою,
Спостеріга людей швидкий потік
І бачиш те що інші пропускають,
І відвертають голови убік.
Коли вдивляєшся ти в очі цих людей,
То бачиш тільки страх й байдужість,
Вони забули, що таке життя
Давно пропала та людськая мужність.
Пропало у людей бажання
Радіть життю, сміятись, веселитись,
Вони похмуро дивляться на світ,
І вихід бачать лиш у горі, й злитись,
Лиш злість почала панувати людьми,
Я ж за них можу лиш молитись.
Молитись, Боже, молитися тобі,
Це ж ти керуєш нашими життями,
Ти вибираєш долю нам,
А ми живемо даним нам життям,
Здається чого іще хотіти,
Все є потрібно лиш радіти,
А подивись на цих людей,
Й на світі немає страшніших речей,
Давайте ж, люди, я вас закликаю,
Подивимось реальніше у світ,
Бо кожен день збігає, і збігає
Й ніхто не знає скільки Бог дав літ.
Давайте ж порадіємо життю
Й поможемо ми ближньому у скруті,
Проявимо ми трішечки жалю,
Й не стане більше тої люті.
Життя дається тільки раз,
І другий шанс не прийде, не чекайте
Ми діти неба, знайте це весь час,
Прожити гідно це життя ви постарайтесь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395306
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.01.2013
автор: Катерина Truth