Надія, де ти є?
Де чортú носять твоє бісове лоно?
Чи прийде час, коли тебе уб’є
Твоє ж проклЯте зліснеє гроно?
Ти знову зникаєш,
Кидаєш у пастку
І прекрасно же знаєш –
Не знайдý твою ласку.
Навколо óрди сліпих і забутих,
Що йдуть за тобою у небуття;
Сотні людей кайданами скутих
Тисячі душ без віри в життя.
Навіщо тримаєш, за що це прокляття?
Навіщо зникаєш із вірою в щастя?
Ти кров роздираєш, в душі тільки клаптя,
Уже не згадаєш криваве розп’яття…
І знову цей біль, і знову цей страх,
“Надія, де ти?” – знову в думках.
Знову розкол і знову надія,
“Надіє, прийди!” – це знов моя мрія.
4:33
17.01.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395500
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 25.01.2013
автор: Володимир Біленький