Так хочеться стрибнути з мОсту в воду,
Чи краще провалитися в безодню,,
Щоб вирішити всі питання зходу
Не накликАти більше гнів Господній….
Так хочеться втопитися в горілці
Забути всі емоції та вчинки,
А почуття повісити на гілці
І серцю час надати відпочинку.
Важливо залишатися собою…
Непросто утекти кудись від себе…
Не варто програвати все без бою…
Не можна лиш надіятись на небо…
Потрібно жити, мріяти, кохати…!!!
Радіти сонцю, долі подарункам,
Терпіти примхи, але, пам’ятати -
Чарівний присмак того поцілунку!.
Так хочеться торкнутися вустами…
Зігріти хоч на мить в своїх обіймах…
Невже це ми? Невже це все із нами?
Давай без слів, хоч просто так постіймо…
Так хочеться відчути стукіт серця
Ще краще у дуеті їх стаккато
Тонути у очах Твоїх озерцях
Та розумію – сам лищ винуватий…
Я не достойний перейти стежинку
Твоєї долі, чи торкнутись краю,
Я не достойний жодної сльозинки!
Я не достойний! Все! Я завмираю….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395682
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2013
автор: Степ