Я сиджу у парку
та кидаю монету в калюжу.
Усі на стіл поставлі карти...
Чепляють за душу.
Мучить майбутнє
хочется у футбол поганяти
але як і всі присутні
знаю... Що неможна... Мені покидати палату.
За мячем так уже скучив
Що тепер че вже минуле?...
На дорозі постріл вітру у голову влучив,
температура 40-ка сягнула.
Забруднене повітря чорне мов дим
радіація осідає в легені!
Виживає той у кого багато є сил!
Або той, у кого валютою набиті кишені.
Мрія на майбутнє іще там в колоді
найважче це завжди чекати...
Коли від думок наче з розуму сходиш,
незрозумілі ковтаєш лиш припарати.
Усі переконують що це лиш застуда!
І ця підтримка так дорога.
Я вірю. Надіюсь! Що прийде від Бога те чудо,
та необірвется моє життя...
Та страх вищий всі ці хвилини...
Життя та біль зійшлись у дуелі,
неначе в шахах ті дві людини,
чекають хто буде суддею...
Ось вже лікарня 4-та палата.
Уже лежу я на ліжку,
беруся за ручку, щоб щось написати,
коли засинає вже місто.
Та чекаю на добрі новини.
В присутності музи подруги таланту
рахує годинник години,
й колір вікно міняє в палаті...
літо 2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396093
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2013
автор: Ель Демір