Мій світ такий самотній,
перед очима стан нотний,
а за вікном сотні вогнів.
Ти здурів – казали мені, але ні,
Топити самотність в вині й надалі?
Наталі – образ дівчини гарної замінить її
Уві сні. І сніг скоро впаде на плечі і біль
зникне, в душі запанує метіль.
Зимно щось тут! Але Бог з ним!
Треба викинути брухт, чекати на зливу!
Можливо пасивно реагую на зміни,
Може цукор не кращий за цукрозамінник?
Не треба нести мені тої квітки чарівної,
Я не з тих і не стихну, горітиму й далі.
Напевно ти знаєш, на життя я наліг.
Тримає, не відпускає мене
Самотність тих же манер,
Що й світоч в руках Прометей.
Шукаю таких же самотніх очей.
З ніг падаю, встаю, далі собі йду,
Моменти згадую життя колишнього.
І лиш надія на Всевишнього одного.
Рік за роком іде, все більше нових ідей
і людей, навколо все більше чужих дітей.
Хотів різноманіття, отримав безкрайню пастель.
Не вистачає істерик, і стерті всі фарби
Стеля повисла, чекає обвалу.
Усмішка з твого овалу обличчя
Ти гарна крізь всі протиріччя.
Тримає, не відпускає мене
Самотність тих же манер,
Що й світоч в руках Прометей.
Шукаю таких же самотніх очей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396661
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2013
автор: I-ney