Я вкотре дивуюсь людській черствості,
але ж ми всі покірні смертності.
Рання осінь. Тепла прохолода.
Лежить на лаві незрозумілий чоловік.
І зовсім не бомжа у нього врода,
та все ж ніхто не гляне в його бік.
Хвилина... Дві... Година...
Прохожі лиш висказують свої думки:
"Ну ось, напився вже скотина."
Тай далі тягнуть свої сумки.
Пройшли два кроки і забули,
що там на лаві чоловік.
Але ж якби вони збагнули,
що могли б продовжити йому вік.
Ось так пів дня він і пролежав,
поки хоч хтось не схаменувся.
Та вирок долі вже від цього не залежив,
він за поріг вже спотикнувся.
Як виявилось був порядною людиною
і алкоголю зовсім не вживав.
А в останні миті його називали "скотиною".
І це ще один гріх на людський гріховний привал.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396719
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2013
автор: Інна А.