Той дивосяйний світ
далекого дитинства…
Ті довгі-довгі дні
з десятками пригод,
Де казка, яв і сон
сплелися в триєдинстві,
І Ангел вів мене
від лиха і негод.
Всі брались прищепить
мені найкращі риси,
А я метикував,
сховавшись за стіжком,
Чому це у кота
не вуса, а вібриси,
І де воно росте,
какао з молоком?
Я вірив щиро в те,
що завтра буде краще,
(Сам перший секретар
мій галстук пов’язав!)
І землю, де я ріс,
не зрадив би нізащо.
У латаних штанцях
в поля отару гнав.
Там, де сарматський слід
ще видно між ярами,
Схід сонця у степу
стрічав я на стерні.
І з пагорбів крутих,
отесаних вітрами
Мадонни кам’яні
всміхалися мені.
А думка, як стріла,
летіла в нескінченість.
Між зорями пливли
усі мої чуття.
В космічнім кораблі,
між видатних учених,
А за штурвалом – я.
І курс – у майбуття.
І хай не все в путі
складалось так, як треба,
І човник мрій моїх
втонув у вирі справ,
Нехай не я, а хтось
зірки хапає з неба –
Ніколи я в житті
за цим не жалкував.
Ті спогади ізнов
мене в дитинство манять,
Промінчиком надій
у серці збереглись…
Все далі крізь роки
видніються в тумані
Моїх дитячих мрій
далекі береги.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396876
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2013
автор: Валерій Голуб