Споконвіків ми тут несли свій хрест.
Іще з трипільських веж, крізь лихоліття
Вростало в землю, вилось до небес
Мого народу мозолясте віття.
На рідній мові тисячі років
Молились ми, сміялись і співали.
Немов добірне зерно засівали
Вкраїнське слово у ріллю віків.
Чому ж сьогодні в нас переважа
Імперський рик північного ведмедя?
Бентежить слух говірка та чужа,
Згина мене аж до земної тверді.
Я підіймусь. І стану я на прю
Сторуким велетом, і стоголосим словом!
Піснями предків небо підіпру.
Ти ще розквітнеш, рідна моя мово!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397181
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 01.02.2013
автор: Валерій Голуб