Осінь лягає на твої плечі поволі й меланхолійно
Закутує їх у шалик бабиного літа, тремтячи й зітхаючи
Вона прощається з літом, надіславши листа останнього
Сніжно-білу зиму морозну пророкуючи
Ти стоїш серед лісу такого пожовклого
Як сторінки забутого на горищі щоденника
Того, що як непотріб давно розсипається
Спадаючи вниз на землю багряним листям
У руках твоїх тріснута батьківська скрипка
Ви покликані з нею цю пору провести
І репризні ноти твого етюду осіннього
Вмить зникають у вітті із сонячним світлом
Осінь плаче з тобою наодинці, сумуючи
Так не хоче віддавати останні промені теплі
Вона вмирає і довго й болюче агонізує
Сповна розчиняючись у холодному повітрі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397309
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 01.02.2013
автор: Микола Лимаренко