- Що Вас надихає?
- Життя, а останнім часом - фільми.
- Ви, як завжди оригінальні у відповіді.
- Стараюсь.
- Ваша бібліотека творів одягна у найрізноманітніші теми. Але чому про маму не пишете?
- Не можу. Ви вмієте літати? Ні, безперечно. Можливо, через кілька десятків людство навчиться і цього фокусу, але зараз Ви цього аж ніяк не можете робити. Ось і я так. Мама - це дещо молитовне. Їй реклама не потрібна.
Після монотонного інтерв'ю вона поспішала додому, точніше однокімнатної лимонної оселі, в якій появлялися її голівудські ідеї. Аліса так прагнула такого життя - урочисті вечори, обмотані скотчем, безліч нових знайомств. Їй був наданий олівець з гумкою на протилежному кінці: вона могла намалювати власне життя, змінювати сюжет. Але ніщо не буває вічним. Одного дня вона зрозуміла, що тепер у її руках ручка - вона не мала права на помилку. Головне - вчасно це помітити. Завтра знову будуть безліч риторичних питань, шум великого міста викличе звичний головний біль, люди вкотре натягнуть потребу жити заради когось, а Аліса йтиме драбиною без опори. Ця бліда дівчина з маленькими вухами дарувала оточуючим веселкову енергетику. Дорослі вчилися в неї жити. Коли ти у колясці, тебе всі люблять. Особливо, якщо це інвалідна коляска. Їй хотілося, щоби це було тільки тимчасовою слабкістю. Але вона затягнеться ще на довге хвилинне життя.
- Знову повернулася в минуле, яке мене вже не чекає. А на завтра ще так багато роботи... О! Мама телефонує...Алло! Так-так..у мене все гаразд. Сьогодні я відвідала...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397421
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2013
автор: Doll