Привиди опівнічні
довго не хочуть спати –
крізь непроникні стіни
тиснеться їхній дух.
Тіні з блідим обличчям,
як фосфоричність вати…
В плетиві павутиннім
вогник живий потух.
А не зоріть не вміють
зорі, до неба звиклі
хоч їх мережать знизу
петлі густі ворон.
Спраглий на землю погляд -
сутінкам гострий виклик -
впасти розквітлим серцем
у пелюстки долонь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397595
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2013
автор: Omega