...Ти опускаєш тремтячі руки в пусті кишені,
сідаєш мовчки,встромивши погляд в стару підлогу,
сьогодні пізно шукати винних,звивати межі,
сьогодні сором і більш нічого,та й Слава Богу.
Картатий відчай проймає наскрізь,німа оселя,
дорослі діти,зсірівші стіни і крапля дьогтю.
I вже не чуєш як хтось благає відкрити двері,
і вже не хочеш до того світу,чужого болю.
I вже не тямиш чого хотілось,про що мовчалось
колись у парку, де круглий місяць над головою,
де так яскраво ясніли зорі і серце рвалось,
і цілий всесвіт палав коханням, горів з тобою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397700
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2013
автор: Solomia