Подарунок від Бога життя,
Ти його не марнуй;
Бо не вспієш збагнуть, як підеш в небуття,
Як підказує серце плануй.
Не потрібні тобі і високі чини,
Будь простішим;
Хто упав ти нагнись підійми,
І неправда - щасливий нагліший.
Я багато вбачаю у дітях,
Поки чесних очах,
І лякаюсь в майбутніх століттях,
Аж все тіло пронизує страх.
Ми далекі до болі чужої -
Ми не чуєм;
Не бажаю вам долі такої,
Ми життя своє лише марнуєм.
Ми не бачим крім себе нікого,
І не хочемо знати;
Розуміти такого простого,
Нам в кишеню побільше урвати.
Я прошу схаменіться ви, люди!
Що із вами?
Б'ється, коле мені попід груди,
Наливаються очі сльозами.
Ми у прірву усі летимо -
Світ наживи;
Зрозуміти мені не дано,
Біль в одних, а от другі щасливі.
Більш за все жах наганяє -
Молоде покоління;
Так спокійно за цим споглядає,
Світ Іуди пускає коріння.
Люди - будьте людьми - озерніться!
З біллю в серці для вас я пишу;
Я благаю, молю схаменіться!
Ну невже, я багато прошу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397737
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2013
автор: Рибанчук Микола