Ти не маєш нікого!
Я також не маю нікого!
Ти кажеш: - Шукай собі іншу, я не повернусь
Я мовчки виходжу з мережі…
Ти мабуть собі думаєш: - Він нічим не змінився, знову мовчить, знову бреше, знову говорить те саме.
Я дістаю Психологію, читаю…
Потім пишу ці слова…
Стараюсь не збитися з думки, так як досі не збився із тебе
Сподіваюсь ти ніколи не читала Психологію, особливо тоді коли це найменше треба!
Мене пробиваєш ти,
Ти надто часто приходиш в думки,
Особливо в не найгірші морози
Коли зранку чекаєш зими
Завжди приходиш ти…
Я ніколи не можу збагнути:
Як так?!, тобто, навіщо ти приходиш і мовчиш?!
Чому я не можу тебе обняти, а тим більше поцілувати?!
Знаєш?!
Іноді виникають думки зім’яти, забити, підпалити, забути все!
Але пам'ять не дає стерти це!
Вона пам’ятає найменші дрібниці про тебе
Моя пам'ять тримає твій запах в мені
Твої рухи і твої капризи в пам’яті моїй.
І взагалі, тебе забагато в мені!
Ну от, до чого це все я вів:
Я Кохаю Тебе!
І мабуть ніколи не зрозумію
Чому так сильно!
17.11.2012р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397767
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2013
автор: Марек Кузьма