Мов у вогні сліпучих блискавиць,
Проти дверей вбрання твоє згоріло.
Видіння те, на мить мені, відкрило
Красу, достойну царських багряниць.
Я в гріх упав, бо не відвів зіниць.
Твій бачив стан і повне зваби тіло,
Що лиш богам дано дивитись сміло,
А смертному було там - впасти ниць.
І згасло все. Лиш темряви примари
То вже швидка така небесна кара . . .
І йти мені крізь марево ночей.
Та я пройду, бо знаю: морок згине,
Коли, у сяєві твоїх очей,
Скажу: Прекрасна ти, МОЯ БОГИНЯ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398646
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 06.02.2013
автор: Пантелій Любченко