Так часто дивлячись під ноги , Ми забуваємо поглянуть в небо . Здається все знайомим : люди і дороги , Та ж іноді хоч озиратись треба. Поглянути щоб на свої сліди ,Що доброго зробив я у житті ? Чи правильним шляхом іду я до мети ? Чи може загубився вже у суєті? Які уроки я узяв з життя , Чи дітям дав любов і теплоту? Чи твердо йду в прийдешнє майбуття? Чи в цій ході не забував про доброту? Чи може є за що себе картати ?- Змінити хочем не себе , а світ. У цьому прагненні уже не можем спати , Ми грішні і не думаєм як слід . Бездумно рвешся в бій , навіщо, зупинись! Ти лоба б'єш , а хтось глузує з тебе ,- Відкинь туман з очей , нагору подивись , Не бійся осуду , слід починати з себе . Себе зміни , світ піде за тобою , Картини бо життя малюєш ти , Крокуй же твердо , певоою ходою , Я вірю , зможеш ти ще щастя віднайти. Не здайся суму, не корися долі , Ти пам'ятай, погане все мина , І , що б не сталося, не будь як ті тополі , Що їх в негоду вітер пригина . Будь сильним духом і у краще вір , Випробувань в житті немає нездоланних , Як схочеш, то на собі перевір - В житті нещастя є лиш в безталанних. І ті , хто в морі мас блукає без мети, І , хто чека в житті якогось дива , Всі колись будуть через нетрі йти , Пізнають долю , що вона зрадлива . І їх життя , здавалося б буденне, Ще матиме і барви й кольори ,І іх мета і прагнення щоденне , То поклик серця , а не знак згори . І той вогонь , що душу обпікає , В провалля кличе неземне і темне , І та біда , що їх в путі спіткає, Їх запалу не спинять вже напевно. Всі загартовані , серця із криці литі, І труднощі проходять на ура , Лишились в пам'яті кише найкращі миті , І розуміння , що життя - це гра . Життя це дошка, ми на ній фігури , Тут кожен грає партію свою, Давайте ж разом розіб'єм ці мури , Відчуємо , яке життя в раю . Життя своє ми творимо самі , Керуємось у ньому принципом яким? У грі щоденній ми лиш пішаки малі, Тому і хід свій робимо простим. Порви кайдани , витри піт з чола , Відчуй , як в тебе крила виростають , Якби ж людина й справді так могла , Літати там , де ангели літають . Якби лишень всі люди змогу мали , Пізнати істину одну просту , Щоб все життя як в перший раз кохали, Пізнали б силу у словах "люблю" . Та ми сліпі , не бачимо нічого , Своє життя щодень лише марнуем , Нема для нас нічого дорогого , І те , що маємо все рідше ми цінуєм . Ми все життя зациклені на собі , І ставим своє его вище всіх , Такий же дух живе також і в тобі , І виставляє знов тебе на сміх . Ми з когось сміючись себе не бачим , Глузуємо , хоча й самі такі , Та ж ми ніхто й нічого тут не значим , Постійно робимо діла свої бридкі . Що хочем робимо , нам на мораль плювати , Бо ми є вільні люди-босяки , Ніхто не здатний навіть повпливати , Тим паче , щоби нам допомогти . А ми не вільні , ми лишень раби , Раби своєї грішної натури ,Що скаже плоть, оте лишень роби ,А якщо ні , то знову на тортури . Хіба ж свобода хе , задумайтеся , люди . Чого ми так живем , чого страждаєм , Для чого на рожен ми сунем груди , І мовчимо , хоч відповіді знаєм . Давайте ж совість навчимо свою , Як правильно на все реагувати , І хай вона допомага в бою , Коли в житті нас буде щось спіткати. Навіщо нам своє життя втрачати , Десь лізти , щось ламати, гнути , Для чого все це на сміття міняти , В кінцб бо вже нічого не вернути !!! Тож , дивлячись в житті під ноги , Не забувайте глянути у небо ,І , хай знайоми будуть люди і дороги ,В житті всім іноді бо озиратись треба!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398731
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2013
автор: Oleg Almazov