Колись було, мабуть, давно,
Що янголи спустилися із неба
І запалили світло у душі.
Хтось намагавсь туди багно
Напхати. Наслідити більш, ніж треба
Й згасити, як ясний вогонь свічі.
Він колихався, той вогонь,
І ухилявся від дощу і снігу,
І майже згас, коли на нього дув
Холодний вітер. Осторонь
Лишались ті, кого любив. І сліду
Від них не стало. Нащо їм біду
Від мене гнати? Та й куди?
Чужу біду здолати вельми важко.
Та світло у душі, що так пашить,
Як те, що гріє всі світи
Промінням сонця, сяє. І не страшно,
Що згасне. Він – живий в душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399537
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.02.2013
автор: Ліоліна