Довели, мамо! — Скрізь одна руїна.
Як жебраки на панщині своїй —
Ущерть жидом спустошена країна
Мов та вівця прямує на убій.
Неначе хтось навів недобрі чари,
Одне й те саме протягом віків –
Нові часи й новітні яничари
Плюндрують знову край своїх батьків.
Та скільки ж нам іще таке терпіти –
Знущання, сльози, невгамовний біль,
За кращу долю Господа молити
І рвати жили від тяжких зусиль?
Народе мій, піти не маєш права –
Тобі піднятись, знаю, до снаги.
Хай залунає предковічне: «Слава!», –
Коли у бій підуть твої полки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399703
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 09.02.2013
автор: Сергій Вітер