О Венеціє! Чим же ти, панно,
Так запалюєш серце і душу,
Що я згадувать безперестанно
Твою ніжну привабливість мушу?
Ти мене вже забула, напевне,
Моя загадко, квітко Кодуччі,
Проте все ще надіюсь даремно
Знов гондоли побачить пливучі.
Опинитись у вирі історій,
У твоєму, кохана, полоні...
До холодного синього моря
Притулити гарячі долоні.
Досі мрію: не знаю, чи варто,
Та у мріях я буду з тобою;
Крокуватиму мостом Ріальто
І триматиму маску рукою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399716
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2013
автор: tefalya