Коли л'є дощ і небо навпіл,
А я один насамоті,
В вікно побачу я крізь краплі,
Забутий образ в сивині.
Напевно йдеш із потойбіччя,
Примарним є блиск твоїх глаз,
Хоч не розгледіти обличчя,
Мені здається, ти сумна.
Я чую, як ти звеш до мене,
Свідомість шепче: "Утікай!",
Ти ж прагнешь розділить зі мною,
Печаль, що ллється через край?
Я "Отчє наш" не пригадаю,
І на мені нема хреста,
В ночі крик філіна лунає-
Немов передає наказ.
Моя потвора жалюгідна,
Чого весь час така сумна?
Мабуть тому, що прокидаюсь,
Ледь неба спалахнуть края.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400050
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 11.02.2013
автор: bredevil