Шукаючи слави ішов хтось вперед,
шукаючи їжі, як оси на мед;
побачили в небі блискучу ману,
летять до зірок: хто найперший? Ану!
Пройде півстоліття, майнуть і віки,
у небі озон залатає дірки.
І знов оці люди нове щось шукають,
і знов об граніт свої руки ламають.
Лякливі, страшні, нерозвідані сни
нащадкам своїм залишили вони.
І я залишу, бо я також людина...
...чиясь за стіною кричала дитина.
І жовтим так рясно усипало осінь,
і сонце у хмарах розкинуло коси...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400261
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2013
автор: Валіко Коробкадзе