Мільйонером зі Львова

А  сонце  поїзд  врешті  наздогнало
На  штриці*  десь,  за  Золочевим  аж.  
Вкусило  темінь  світанкове  жало.
І  ось  шедевр  –  небачений  пейзаж.  

Таке  малюють  тільки  тут  і  зараз.
Пароль  на  вхід  оцей,  сьогодні  лиш.  
А  на  вагоні  ворон  в  крик.  Намарно!
Облиш  ти,  гаво,  гнів,  мо’  простиш?  

Така  земля,  то  й  клімату  закони:
Вродилась  тут,  тоді  й  не  нарікай.  
А  ні,  проб’ють  на  «Вірую»  там  дзвони,
Сідай  в  купе,  чимдуж  в  Хеопса  край.  

штрика  –  залізнична  дорога.

27.01.  07.16.  поїзд:  Тернопіль  –  Львів.  

На  твердь  земну  із  поїзда  «Київ  –  Чоп»  я  ступив  уже  в  місті  сина  князя-короля  Данила.  І  ранок  останньої  неділі  січня  видався  вельми  морозним,  навіть  у  Львові.  Оскільки  часу  ще  було  у  межах  волі,  а  при  ходьбі  стрілка  термометра  підіймається  вгору,  як  і  з  плином  часу,  то,  порадившись  з  ногами,  ми  колегіально  прийняли  рішення  йти  пішки.  Від  залізничного  вокзалу  до  музею  «Арсенал».  За  пів  пари  (40  хв.)  ходьби,  я  вже  був  в  активному  пошуку  естетичного  закладу  громадського  харчування,  який  відчинений  зранку,  навіть  і  до  09.30.  Перший  –  не  підійшов  з  огляду  на  обмеженість  напоїв:  пити  каву  з  пивом  –  вибачте,  ми  не  з  таких.  Наступний,  «Ноїв  ковчег»,  не  так  склав  враження  естетичного,  як  вирішальним  чинником  мого  залишення  там  було  дуже  велике  небажання  зволожувати  сніг  Старого  Львова.  Слід  визнати,  що  риби  там  справді  були  красиві  –  у  моніторі.  Від  Ноя  вже  й  долонею  подати  до  розкладки  книг  та  інший  цікавостей.  Моя  бібліотечка  поповнилась  трьома  виданнями.  і  вперед  –  на  початок  вулиці  Замастринської,  у  87  школу  –  у  інший  світ  у  клубі  нумізматів  (і  боністів).  Панове…  То  треба  бачити!  Моя  бабця  сказала  б:  «Я  не  вмію  сказати».  Бельгія,  1939  рік,  100  франків  –  це  не  просто  банкнота,  то  витвір  мистецтва,  з  елементами  живопису,  міфології  та  еротики;  1000  крон  за  бабці  Австрії  1902  року,  з  непопулярною  печаткою,  чого  варті!  Різні  номінали  зі  слоником,  лемуром,  а  то  і  негром,  подібним  на  мавпу  з  Мадагаскару,  Конго,  Гвінеї;  струнка  панянка  з  Лаосу  на  10  кіп  і  той  же  номінал  з  єдиної  християнської  країни  Азії  –  Філіпіни,  з  їхнім  собором;  китайська  архітектура  і  рельєф  від  5  до  100;  значно  презентабельніша  архітектура  і  скульптура  Мексики  з  левом,  хоч  їх  там  не  було  і  за  давніх  майя;  5  …  мільйонів  драхм  1944  р.,  та  що  там  дрібнитися  –  ставки  збільшуються  –  50  мільйонів  динарів  Югославії  1993  р.  (у  колекції  є  й  10  мільярдів  звідти  ж).  Це  вам  не  жарти!  Такі  мільйони  і  така  інфляція.  Та  не  буде  про  сумне  і  велике.  У  великому  і  теплому  поїзді,  Львів  я  залишав  їдучи  до  Херсона  (туди  поїзд  прямував),  але  зійшов  у  Тернополі.  

27.01.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400292
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.02.2013
автор: Ярослав Дорожний