А небо куштує такі невагомі хмари,
і лютий виносить нам вирок своїм теплом,
роз’ятрене серце, та ще хепіендом марить,
як бідна комаха під лабораторним склом.
Забуті секрети вбираються, як на свято,
у ніжності зв’язані руки. Нащо, скажи,
з безвиході вихід шукати? Шляхи відтято.
Із пам’яті стерто. Назавжди. Хоч вузол в’яжи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400293
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.02.2013
автор: Марія Родінко