(З Бориса Пастернака)
1
Мело, мело по всій землі,
В усі канави.
Горіла свічка на столі,
Свічка палала.
Як літом хмари комашні
Летять на світло,
Сніжинки мчались метушні
В вікно привітне.
Мережив морозець на склі
Кола і стріли.
Палала свічка на столі,
Свічка горіла.
2
Вогонь під стелею заліг,
Тіні блукали.
Схрещення рук, сплетіння ніг
Долі з’єднали.
Танком грайливим по стіні
Коні літали.
Серця з’єднались у вогні
В жагучім сплаві.
Горіла плоть, кипіла кров,
Сонцесплетіння.
Тут панувала скрізь любов
Над поколінням.
3
Одягу і черевиків плин
В домашній килим.
І віск, і сніг в сплетінні тім
Сльозами вилив.
Танок весни в хуртовину
Сивий і білий,
Вінчав лиш свічечку одну,
Що так горіла.
На свічку дуло із вікна
Й вогонь спокуси
Здійняв, мов ангел, два крила
В її волоссі.
4
Звучало в музиці сердець
Палке бажання,
Жаданий щастя острівець,
Мов ніч остання.
Шукало єдності життя,
Долі веління,
До запаморочення, до забуття,
До божевілля.
То жар, то холод обіймав
Ці два створіння,
З’єднав й навіки об’єднав
Під небом синім.
5
Лютувала зима в сніжній імлі,
Та святкувала
Неземну любов на цій землі
Свічка, яка палала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2013
автор: БГІ