Иду наощупь...в странной немоте.
Молчит язык. Но сердце просит "мови".
И , словно бусинки, льнет слово к слову,
Узор сплетая в дивной красоте.
Моє коріння. Кров мого життя.
Неначе вишиваночка святкова.
І невблаганно, попри забуття,
Назовні рветься українське слово.
Захопить вир прадавньої краси,
Де звук, як пісня, мов картина - слово.
І, наче річка, крізь усі часи,
Мене підхопить моя рідна мова.
Слідом сміються - рима ще не та!
Помилки правлять, наголоси знову...
Та буква букві заспіва з листа.
І з'явиться, так жадана, вимова.
Я поряд з вами. Бачу: ми - рідня!
Не так далеко Хортиця від Львова.
Скажу я радо :" Доброго вам дня!
Я вас люблю! За серце
і за мову!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400838
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.02.2013
автор: Ника Вербинская