Йшов тернами снігів і морозів,
що кололи на серці вінцем.
Сірі стіни буденної прози
гіркотою плювали в лице.
Та скінчилась пустеля зимова,
вже оаза Весни на путі.
До безмежного раю - пів слова,
і волосся струмки золоті.
Хто ти? Ангел? Сама Україна?
Моя Музо! Мій раю земний!
Чуєш? серце вже піснею лине
в глибину теплоти й таїни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401289
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2013
автор: Олександр Букатюк