Як же я люблю їздити в маршрутках.
Там багато незнайомих людей, людей, які не заговорять до тебе, не надокучатимуть нудними бесідами, тому що ти їм байдужий і вони цього не приховують. А вони байдужі тобі. І мене влаштовує такий розклад.
Люди їздять на маршрутках, що добратись до певного місця, я ж їзджу - щоб помріяти, дати волю фантазії, вгамувати та розкласти по полицях свої думки. Ні, не говоріть до мене! Я слухаю музику! Вона вже являється моїм співбесідником, вона і думки.
За вікном міняються краєвиди, зупинки, ліси, магазини, автозаправки, метушливі перехожі. Намагаєшся розгледіти крізь вікно маршрутки, крізь зовшінші оболонки, душі цих людей. Я одна з тих, хто ще вірить в те, що вона існує в кожного. Інколи людина - як розгорнута книга. Всі емоції на поверхні, міміка, погляд, рухи, все це виражає її внутрішній стан. Але є ще книги, яких ніколи ніхто не читав. Вони вірно чекають того, єдиного читача, який зуміє зрозміти їхній зміст.
А маршрутка невпинно несеться вперед, пасажири виходять, а їх змінюють нові. Якби ж і в нашому серці одні люди могли б з такою легкістю змінювати інших.
Я обдумую своє життя, оцінюю свої поступки, але знаєте, нічого вже і так не змінити. Просто не переймайся через минуле.
В майбутньому, обіцяю я собі, не робитиму більше таких помилок!
Та знову помиляюсь, обпікаюсь і каюсь. Та все ж від цього не застрахований ніхто.
Мені посміхнулось маленьке дитя, що сидить навпроти. Це була одна з найщиріших посмішок, яку я коли-небудь бачила. Мені раптом стало так тепло, так спокійно на душі. Хоч я не знаю цю дитинку, я їй безмежно вдячна, просто за те, що вона вміє однією посмішкою дарувати людям радість. Я посміхнулась у відповідь, намагаючись вкласти у посмішку максимальну порцію доброзичливості.
Все ж, в маршрутці чудово думається.
Ось і моя зупинка, пора і мені покидати транспорт.
Дякую за невеличку подорож, дякую за нові цікаві думки, щасливої дороги!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401502
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2013
автор: Sans phrases