Не вміємо ми гарно жити...
Життя пронизано в усіх,
як той мороз ,осінні квіти,
всі заморозив і під сніг,
лягли вони тепер тужити,
як люди , про своє життя
і про зарплати говорити,
вдивляючись у майбуття:
Стоять і простягають руки,
чекають щастячка, хоть шмат;
скоштуєте вагон отрути,
задарма і без різних втрат,
вручаєм долю свою іншим,
надія, що зійде зоря,
всі кроки, дії найхиткіші,
ну як безпомічне маля.
Час сиплеться зерном у діжку,
незмінені у нас думки,
минуле ставить нам підніжку,
нові, не бачимо стежки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401788
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2013
автор: Кошкина