Так хочеться дожити до весни -
Замріяно сіти за етюди,
Пройшовши вранці босим по росі
В ті місця, де не бувають люди.
Натягнутий папір немов бринить -
Чекає фіксацію емоцій,
Рукою контролюю пензля хіть -
Він, сердега, більшого не просить.
Увечері я вже не сам на сам -
В сімейний лад ми вносимо цноти,
Показую схоплену мить синам,
Хоч знаю: у них свої турботи.
Так хочеться дожити до весни,
Щоб малювати її етюди,
Забувши перипетії борні,
Як я забув вже мене осуди.
19.02.2013
К.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402491
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2013
автор: Левчишин Віктор