Темна кімната,
Примарою світла,
Неначе палата —
Така ж непривітна.
Я хворий і ліків нема!
Лиш дим у руці.
Моя душа весь біль прийняла,
Залишивши пісні оці.
Втоплені в п’янкому вині,
Ми одні…
Чи то тільки я, на самому дні.
Такі вже слова…
Чи то я не сказав, чи ти не почула.
Та ти залишишся в серці — Одна!
Шрамом на грудях — Випиваю до дна!
П’янію все більше: «Одна!Лиш Одна!»
А може ти теж сп’яніла коханням?
Хіба ж то я знав!
Подай мені знак — завершим тяжкеє століття,
Бо я вже не той — так боляче впав…
Співаю п’янким лихоліттям!
Як би ж тільки знак,
І я біля тебе.
Я встану з землі щастю на знак!
Я так хочу буть рідним для тебе,
А не лежати в пилюці навзнак!
Прилину до тебе,
Хоча б уві сні
Чи може я вигадав тебе?
А звідки взялися оці ось пісні?
Закохалися в тебе…Значить ти є.
Твоє мовчання — для мене се мука!
Твої слова — обітований край!
То ж нащо дана ця невитримная мука,
Коли не судилось відвідати Рай?
А Рай мій з тобою,
Ось тут, у серці.
Молю: «Зостанься зі мною!»
І зупини ці тужливі пісні,
Наскрізно просяклі тобою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402674
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2013
автор: Летючий